Супер Бінго розплакало мене

Я відкрив Super Bingo у вівторок. Не щоб перемогти. А щоб забути.

Руки нависали над екраном, наче читаючи оракул. Кожний дотик — молитва. Кожна лінія — клик — здавалася ще одним шматочком уваги, що перетворюється на пил даних.

І тоді сталося. Один карточка. Повна домовина. Жодного призу. Лиш тиша. Екран мигнув червоним: «Ви досягли денногоЛиміту».

Я засмявся. А потім заплакав. Тому що цей момент був не про гроші чи славу — а про сдачу системi, яка обещала значення, а принесла лише ритм.

Алгоритм спокуси

Super Bingo продає себе як міфологічну: грому від Зевса, зоряного полум’я Аполлона, святинних карток наче ладан у храмах. Але поза грецькою естетикою? Чиста поведінкова інженерiя. «Грим» — не божественний феномен, а дапамiновий приманник із перемiжними нагородами. «Зоряне полум’я» — сезонний цикл для експлуатацiї FOMO через обмежений час дiї.

Я створював подiбнi системи ранiше — у незалежних студiях, де KPI зацiкавленостi були важливiшими за душу. Разниця? Тепер я не просто буду це — я граю… і руйнуюся через це.

Кожного разу, коли я позначав число, це не був якийсь вибiр — моє мозок уже був умовленoй натиснути «далi», бо зупинка здавалась болем. Гра не залежала мене — вона призвала мене до своєї емоцiйної iнфраструктури без моєї згоди.