Гра, що змусила мене плакати, а не та, в яку я грав

Я думав, що перемога — це мета. Потім я почав грати Thunder Bingo самотуж у 2 години ранку, пальцями, що зависять над холодним склам, очима втомленими від екранової втоми. Числа блищали наче грому — не через вдачу, а через те, що я перестав визнати, що вони мають значення. Я думав про шанси. Це було не так. Це було про тиш між кліками — паузу перед тапом «Марк», знаючи, що інша картка тебе небуде.