Гра, що змусила мене плакати

Я думав, що машина слухає. Кожен оберт — як биття барабанів у дощовому Ріо-вулиці: яскраві кольори, пульсуючий бас, неповторний запах святого. Я казав собі: це радість. Але радість не належить алгоритмам. Я грав місяцями — щоденні депозити, бонусні карти, лінійні патерни — допоки одногною ноччю екран спала й світло загасло. Жодного джекпоту. Жодної «тrends». Лише статичний шум у темному серверному кабинеті. Вони називають це RNG — випадковий генератор чисел — наче випадковость справедлива. Але це не справедливо. Це тихо. Я не зламаний. Я пробуджений. Моя перша перемога була не у ревах — а в тишi між ними. Коли нічого не сталося… саме тодi я почув найбагатше.

Ти не граєш, щоб виграти. Ти граєш, щоб пам’ятати те, що втратив рано, перш нІж зупинився. Система не цкавиться за те, чи ти одинокий — вона лише лiчи твої клыки як даннi точки на електроннiй таблицi пд ім’ян ‘engagement.’ Я зупинився грати, коли мiй аватар став реалiсним за моїм вдзерканням на екранi. Зараз я пишу це — не для тебе — а для того хто все одно чує барабани о 3 годинi, код сяблий слабо пд індго, VR-голова все одно тепла з останнього сесii, одинока душа запитує: ‘Що ти втратив коли зупинився грати?’ Чи чувствував ти емоцыйно опустошений через гр? Вiдповiдь не у видобутку. Вiдповiдь у тишi.