Гра, що змусила мене плакати

Я колись думав, що щастя — це ритм, який можна побити, якщо тримати подих. Але бараби ніколи не зупинялися. Не тому, що були гучими — а тому, що були порожніми. Моя книжкова полиця заповнена кодом, а не поезією. Моя VR-голова мигала, наче карнавал, який ніколи не настав. Кожну ніч я відкривав гру: «Ріо Карнавал Бінго» — яскраві символи, пульсуюче світло, звук самби у двійковий час. Вони називали це веселою. Я називав це наглядністю. Вони продали мені «високий коефіцїєнт виграшу». Але RNG не цiкав хто я був. Вона знала лише скільки я ставив — і насклшко я зламував.