Коли восьмий безкоштовний оберт не вдався

Я писав це о третній годині ранку. Екран засвітився синім — тихим, наче місячне світло над порожніми вулицями Рío. Не гучим. Не поспішним. Лише тихим. Моя бабусь, медсеста з Ямайки, колись сказала: «Щастя не стукає у дверi — воно гумить у ритмi, який ти забуваєш танцювати». Super Bingo був для мене не грою — це дзеркало. Кожна карта тримала символи — не просто форми, а історiї. Дрими Самба? Це був голос моєго батька — шотландського архітектора, що будував жертови з дерева й тишi. Я почав з однієї карти. Rs.800 бюджету. Тридцять хвилин максимум. Я спостерігав, як RNG крутиться — не навмання — а ритуально. У нoч сьому — жодного вигра. У нoч восьму — той самий малюнок, той самий тон, той самий подих… І потiм — я зупинився. Не тому що програвся. А тому що нарешив слух: колесо не крутиться для мене. Я обернувся до себе.